Overreacted

“Bug-O” Нотація

January 25, 2019 • ☕️ 5 min read

Translated by readers into: EspañolFrançaisУкраїнська日本語简体中文繁體中文한국어

Read the originalImprove this translationView all translated posts

Пишучи чутливий до продуктивності код варто пам’ятати про його алгоритмічну складність. Вона часто виражається за допомогою Big-O нотації.

Big-O - це міра того, як швидко буде сповільнюватись робота вашого коду з ростом кількості вхідних даних. Наприклад, якщо алгоритм сортування має складність O(n2), сортування в 50 разів більше елементів приблизно буде в 502 = 2,500 разів повільніше. Big O не дає вам точного числа, але вона допомагає вам зрозуміти як алгоритм масштабується.

Декілька прикладів: O(n), O(n log n), O(n2), O(n!).

В будь якому випадку, цей пост не про алгоритми чи ефективність. Він про API та дебаг. Виявляється, дезайн API включає схожі міркування.


Значна частина часу марнується на пошук і фікс помилок у коді. Більшість девів хотіли б знаходити баги швидше. І як би приємно не було знаходити важливий баг, це відстій тратити цілий день на пошук єдиного багу замість виконання наступного етапу вашого роадмапа.

Досвід у відлагодженні впливає на вибір абстракцій, бібліотек і інструментів. Деякі API і мовні конструкції роблять цілий клас помилок неможливими. А деякі - генерують безкінечну їх кількість. Але як можна сказати які з них які?

Багато онлайн-обговорень API в першу чергу стосуються естетики. Але естетика не дає відповіді на питання як приємно користуватись API на практиці.

І я маю метрику, яка допомагає думати про це. Я називаю її Bug-O нотація:

🐞(n)

Big-O описує як алгоритм сповільнюється з ростом кількості вхідних даних. Тоді як Bug-O показує як API сповільнює вашу роботу з ростом кодової бази.


Наприклад, розглянемо наступний код, який вручну оновлює DOM імперативними операторами node.appendChild(), node.removeChild() і не має чіткої структури:

function trySubmit() {
  // Сегмент 1
  let spinner = createSpinner();
  formStatus.appendChild(spinner);
  submitForm().then(() => {
  	// Сегмент 2
    formStatus.removeChild(spinner);
    let successMessage = createSuccessMessage();
    formStatus.appendChild(successMessage);
  }).catch(error => {
  	// Сегмент 3
    formStatus.removeChild(spinner);
    let errorMessage = createErrorMessage(error);
    let retryButton = createRetryButton();
    formStatus.appendChild(errorMessage);
    formStatus.appendChild(retryButton)
    retryButton.addEventListener('click', function() {
      // Сегмент 4
      formStatus.removeChild(errorMessage);
      formStatus.removeChild(retryButton);
      trySubmit();
    });
  })
}

Проблема цього коду не в тому, що він “потворний”, тому що ми все ще не розмовляємо про естетику. Якщо тут є баг, то я не знаю звідки починати пошук.

Взалежності від того в якому порядку викликаються колбеки та відбуваються івенти, кількість можливих напрямків виконання коду породжує комбінаторний вибух. В деяких з них, я побачу вірні повідомлення. В інших же, я побачу повторюємі спінери, повідомлення про помилки і, можливо, збої.

Дана функція має 4 різні секції і ніяких гарантій щодо їх послідовності. Мої дуже ненаучні підрахунки показують, що тут 4×3×2×1 = 24 різних напрямків виконання кода. І якщо додати ще 4 сегменти, матимо 8×7×6×5×4×3×2×1 — сорок тисяч комбінацій. Що ж, бажаю успіхів.

Іншими словами, Bug-O цього коду - 🐞(n!) , де n - це кількість сегментів кода, що стосуються DOM. Так, це факторіал. Звичайно, це не дуже научний підхід. Не всі переходи між сегментами можливі на практиці. Але з іншого боку, кожен сегмент може відпрацювати більше одного разу. 🐞(¯\_(ツ)_/¯) все ще дуже погано. Можна краще.


Для покращення Bug-O цього коду, ми можемо обмежити кількість можливих станів і результатів. Для цього не потрібна ніяка бібліотека. Ми просто жорстко задамо структуру кода. Як це може виглядати наприклад:

let currentState = {
  step: 'initial', // 'initial' | 'pending' | 'success' | 'error'
};

function trySubmit() {
  if (currentState.step === 'pending') {
    // Не дозволяємо повторних submit-ів
    return;
  }
  setState({ step: 'pending' });
  submitForm().then(() => {
    setState({ step: 'success' });
  }).catch(error => {
    setState({ step: 'error', error });
  });
}

function setState(nextState) {
  // Видаляємо всіх потомків
  formStatus.innerHTML = '';

  currentState = nextState;
  switch (nextState.step) {
    case 'initial':
      break;
    case 'pending':
      formStatus.appendChild(spinner);
      break;
    case 'success':
      let successMessage = createSuccessMessage();
      formStatus.appendChild(successMessage);
      break;
    case 'error':
      let errorMessage = createErrorMessage(nextState.error);
      let retryButton = createRetryButton();
      formStatus.appendChild(errorMessage);
      formStatus.appendChild(retryButton);
      retryButton.addEventListener('click', trySubmit);
      break;
  }
}

Цей код не дуже відрізняється. Крім того, він більш багатослівний. Але його набагато простіше дебажити в тому числі через наступний участок коду:

function setState(nextState) {
  // Видаляємо всіх потомків
  formStatus.innerHTML = '';
  // ... код додавання елементів до formStatus...

Коли ми очищуємо статус форми перед проведенням будь яких маніпуляцій, ми забезпечуемо те, що робота з DOM завжди починається з чистого листа. Це спосіб боротьби з єнтропією — ми не дозволяємо помилкам накопичуватись. Це еквівалент “вимкнути та увімкнути”, і такий підхід працює прекрасно.

Якщо ми зустрічаємо помилку, нам потрібно повернутись на крок назад — до попереднього виклику setState. Bug-O в такому випадку складає 🐞(n) де n - це кількість зарендерених сегментів кода. Тепер складність дебага дорівнює чотирьом (тому що ми маємо чотири варіанти в switch).

Ми все ще маємо стан гонитви в управлінні станом. Але дебажити тепер простіше тому, що кожен проміжний стан може бути залогований та проінспектований. Крім того, ми явно можемо заборонити деякі переходи:

function trySubmit() {
  if (currentState.step === 'pending') {
    // Не дозволяємо повторних submit-ів
    return;
  }

Звичайно, кожного разу обнуляти DOM - це компроміс. Наївно видаляючи і додаючи елементи DOM кожного разу руйнує їх внутрінній стан, заставляє втратити фокус і спричиняє жахливі наслідки у великих программах.

Саме тому такі бібліотеки як React можуть бути корисні. Вони дозволяють вам думати в ключі кожного разу створення UI з нуля без реалізації цього функціоналу:

function FormStatus() {
  let [state, setState] = useState({
    step: 'initial'
  });

  function handleSubmit(e) {
    e.preventDefault();
    if (state.step === 'pending') {
      // Не дозволяємо повторних submit-ів
      return;
    }
    setState({ step: 'pending' });
    submitForm().then(() => {
      setState({ step: 'success' });
    }).catch(error => {
      setState({ step: 'error', error });
    });
  }

  let content;
  switch (state.step) {
    case 'pending':
      content = <Spinner />;
      break;
    case 'success':
      content = <SuccessMessage />;
      break;
    case 'error':
      content = (
        <>
          <ErrorMessage error={state.error} />
          <RetryButton onClick={handleSubmit} />
        </>
      );
      break;
  }

  return (
    <form onSubmit={handleSubmit}>
      {content}
    </form>
  );
}

Код виглядає трішки по іншому, проте принцип залишився тим самим. Абстракція компонента примушує додержуватись границь, так ви знаєте, що інший код сторінки не зламає щось всередині компонента(його DOM або state). Підхід компонентів дозволяє зменшити Bug-O.

Фактично, якщо будь яке значення в DOM React-додатка виглядає помилковим ви завжди можете відслідити звідки воно прийшло заглянувши в код батьківського компонента в дереві React один за одним. Незалежно від розміру додатку складність трасування помилкового значення складає 🐞(висота React дерева).

В наступний раз коли ви побачите дискусію щодо API, подумайте: а яка 🐞(n) дебагу середньої помилки цього API? Щодо вже існуючих API і принципів, з якими ви добре знайомі? Redux, CSS, наслідування — всі вони мають власний Bug-O.